ФРАУДАТОРНІ ПРАВОЧИНИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ

Анотація. У статті розглядається правова природа фраудаторних правочинів у цивільному праві України на підставі аналізу постанови Верховного Суду від 22 травня 2023 року. Досліджуються поняття, ознаки та критерії кваліфікації дій боржника як фраудаторних. Аналізується судова практика щодо визнання правочинів, вчинених на шкоду кредиторам, недійсними. Розкривається співвідношення між фіктивними та фраудаторними правочинами. Визначаються правові наслідки виявлення фраудаторного правочину та механізм захисту прав кредиторів через загальні засади цивільного законодавства.

Ключові слова: фраудаторний правочин, фіктивний правочин, кредитор, боржник, зловживання правом, добросовісність, визнання правочину недійсним, приховання активів, ухилення від сплати боргів.

 

1. Вступ та актуальність дослідження

Проблема захисту прав кредиторів від недобросовісних дій боржників, спрямованих на приховання активів та ухилення від виконання зобов'язань, набуває дедалі більшої актуальності в умовах розвитку ринкової економіки в Україні. Практика відчуження майна боржниками напередодні або під час судових спорів з кредиторами є поширеним явищем, яке суттєво порушує баланс інтересів учасників цивільного обороту.

22 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виніс постанову у справі № 936/721/21, в якій здійснив системний аналіз правової природи так званих фраудаторних правочинів — правочинів, що вчиняються боржниками з метою приховання своїх активів від звернення стягнення кредиторами. Ця постанова стала важливим кроком у формуванні єдиної судової практики у цій сфері та потребує детального науково-практичного аналізу.

Незважаючи на відсутність у Цивільному кодексі України окремого нормативного визначення фраудаторних правочинів, судова практика виробила механізм їх ідентифікації через застосування принципів добросовісності та недопустимості зловживання правом. Дослідження цього механізму має як теоретичне, так і суто практичне значення для юристів, суддів та осіб, які захищають свої права в суді.

2. Поняття та правова природа фраудаторного правочину

У цивілістичній доктрині фраудаторні правочини традиційно визначаються як правочини, що вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами.

Важливо розмежовувати фраудаторні та фіктивні правочини, оскільки ці поняття, хоча і є суміжними, мають суттєві відмінності. Відповідно до статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину, тоді як при фіктивному правочині сторони знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Натомість фраудаторний правочин може бути реально виконаним, однак його метою є завдання шкоди кредитору шляхом відчуження майна боржника. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18: та обставина, що правочин з третьою особою, якій боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

3. Ознаки фраудаторного правочину

На підставі аналізу судової практики Верховного Суду можна виділити наступні кваліфікуючі ознаки фраудаторного правочину:

  • Вчинення правочину у період настання зобов'язання щодо погашення заборгованості. Правочин, учинений боржником у такий період, автоматично набуває ознак підозрілості щодо його добросовісності та ставиться під сумнів. Ключовим є хронологічний зв'язок між виникненням боргового зобов'язання та вчиненням правочину.
  • Втрата платоспроможності боржника внаслідок правочину. Після вчинення фраудаторного правочину боржник перестає бути платоспроможним або у нього відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
  • Відчуження на підставі безвідплатного договору. Безоплатний характер правочину (зокрема, договір дарування) суттєво підвищує ймовірність його фраудаторної спрямованості. Разом з тим, договором, що вчиняється на шкоду кредиторам, може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
  • Відчуження на користь близького родича або пов'язаної особи. Передача майна близьким родичам є типовим способом уникнення звернення стягнення, оскільки такі угоди спрямовані на збереження фактичного контролю боржника над майном при формальній зміні власника.
  • Вчинення правочину після пред'явлення позову. Відчуження майна після того, як до боржника вже пред'явлено позов про стягнення заборгованості, є одним із найбільш очевидних індикаторів недобросовісності.

4. Правова підстава для оспорювання: загальні засади цивільного законодавства

Особливістю правового режиму фраудаторних правочинів є те, що у ЦК України немає їх окремого визначення. Їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Цей принцип характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, визнаються недійсними саме на підставі цих норм.

Фраудаторні правочини в законодавстві України спеціально регулюються тільки в певних сферах: у процедурах банкрутства (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), а також у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»). Для загальних цивільних відносин правовим інструментом є загальні засади цивільного права.

5. Аналіз судової практики Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц сформулювала ключову правову позицію: фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Протизаконна ціль, як-от укладення договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення, свідчить, що правова мета правочину є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена ним.

У постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 Верховний Суд встановив сукупність обставин, що доводить фраудаторний характер правочину: (1) відповідач відчужив майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості; (2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; (3) майно відчужене на користь близького родича; (4) після відчуження у боржника відсутнє інше майно для виконання зобов'язань. Суд дійшов висновку, що сукупність цих обставин доводить факт зловживання відповідачем своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб.

У постанові від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 Верховний Суд розкрив поняття зловживання правом у контексті фраудаторних правочинів. Суд наголосив, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, що набрало законної сили. Ознаками зловживання правом у цьому контексті є: використання права «на зло»; наявність негативних наслідків для інших осіб; правовий статус особи, яка вчинила правочин, у конкретних правовідносинах.

Підтвердженням цих висновків слугує також постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 березня 2023 року у справі № 127/13995/21 (провадження № 61-989св23). У цій справі боржник, після настання строку виконання грошового зобов’язання за договором позики, подарував свою квартиру синові. При цьому він залишився зареєстрованим і проживав у спірній квартирі — майно фактично залишилось у сім’ї, але вийшло з його власності. Верховний Суд вказав, що дарування боржником майна на користь родича є ознакою того, що майно залишилось у сім’ї боржника, однак не у його власності, що свідчить про недобросовісну поведінку та намагання уникнути відповідальності. Суд застосував ту саму сукупність критеріїв: (1) відчуження після настання строку виконання зобов’язання; (2) безвідплатний характер договору; (3) відчуження на користь близького родича; (4) відсутність після відчуження іншого майна для виконання зобов’язань перед кредитором. Оспорюваний договір дарування квартири визнано недійсним на підставі статей 203, 215, 234 ЦК України.

6. Процесуальні аспекти доказування

При розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішити питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав недійсності, передбачених законом, але й визначити: чи було порушене цивільне право особи, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.

Тягар доказування фраудаторного характеру правочину лежить на позивачеві-кредиторі. Однак суди, спираючись на принцип добросовісності та застосовуючи доктрину зловживання правом, враховують сукупність непрямих доказів та об'єктивних обставин справи. Хронологія подій (коли виникло зобов'язання, коли вчинено правочин, на кого відчужено майно) є ключовим елементом доказової бази.

Варто підкреслити, що навіть реальне виконання правочину не є підставою для відмови у визнанні його недійсним. Верховний Суд неодноразово наголошував: якщо правочин вчинений з метою уникнення звернення стягнення, то факт його реального виконання не впливає на висновок про фраудаторний характер такого правочину.

7. Висновки

Проведений аналіз дозволяє сформулювати такі висновки:

  • Фраудаторний правочин — це правочин, вчинений боржником з метою приховання активів від кредиторів, який порушує принцип добросовісності та є формою зловживання правом. На відміну від фіктивного правочину, він може бути реально виконаним, проте залишається юридично вразливим через свою протиправну мету.
  • Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання зобов'язання щодо погашення заборгованості, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів та набуває ознак фраудаторного правочину.
  • Правовою підставою для визнання фраудаторного правочину недійсним є загальні засади цивільного законодавства — принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та заборона зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
  • Судова практика Верховного Суду виробила систему індикаторів фраудаторності: безоплатність відчуження, передача близьким особам, відчуження після виникнення зобов'язання або подання позову, відсутність іншого майна боржника. Сукупність цих обставин є достатньою підставою для визнання правочину недійсним.
  • Механізм захисту прав кредиторів через інститут фраудаторних правочинів потребує подальшого нормативного закріплення та деталізації у ЦК України задля забезпечення правової визначеності та уніфікації судової практики.

  • image

    Адвокат, к.ю.н., управляющий партнер:

    • Споры с банками и коллекторами (уменьшение задолженности, снятие арестов и закрытие исполнительного производства, сопровождение закрытия кредитов с коллекторами).
    • Списание долгов через банкротство физических лиц (полное или частичное списание, реструктуризация любой задолженности, консультация по долговым вопросам любой сложности).
    • Реальный возврат долгов (возврат через суд, проведение переговоров по возврату долга, наложение ареста на имущество должника, сопровождение реализации имущества должника).
    • Имущественные споры, истребование имущества, признания права собственности.
    • Недвижимость - проверка новостроев, квартир, проверка истории сделок по недвижимости.
    • Защита имущества, корпоративных прав, антирейдерские меры, снятие ареста.
    • Ведение переговоров с банками (консультация по телефону).
    • Сложный раздел имущества супругов (раздел долгов/кредитов, бизнеса, недвижимости).
    • Первичная консультация  по телефону 096-243-28-73

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV. 

2. Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII. 

3. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19). ЄДРСРУ.

4. Постанова Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19). ЄДРСРУ.

5. Постанова Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19). ЄДРСРУ.

6. Постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21). ЄДРСРУ.

7. Постанова Верховного Суду від 22 травня 2023 року у справі № 936/721/21 (провадження № 61-129св23, ЄДРСРУ № 111036583). ЄДРСРУ.

8. Постанова Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 127/13995/21 (провадження № 61-989св23). ЄДРСРУ. 

9. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII. 

10. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI.